“Війна – це жорстокість, в якій ми маємо зберегти людяність”, – розповідь військового капелана

Ігумен Меркурій Скороход є військовим капеланом Православної Церкви України з 2016 року. Сьогодні він розповів читачам «Визит Венал», про свою діяльність, основні завдання, особливості роботи у воєнний стан та місію духовенства.

Військові капелани офіційно з’явилися в Україні з 2016 року, та з початком війни на Донбасі, у 2014, вони вже працювали, підтримуючи бійців на передовій. На сьогодні діє Закон України Про службу військового капеланства, згідно з яким військовий капелан займає посаду заступника командира частини з духовно-морального виховання. Капелан – військовослужбовець, який може працювати у військовій частині на посаді згідно штатного розпису, або на добровільних засадах. В той же час він залишається священником парафії, який у воєнний час він вимушений одягнути військову форму.

Військовий капелан Меркурій Скороход на добровільних засадах опікує одну з нікопольських воєнних частин з 2016 року, кожного тижня проводячи спілкування з бійцями.  Він є капеланом  Синодального управління військового духовенства Православної Церкви України. З початком широкомасштабної війни він взяв під опіку і батальйон територіальної оборони:

«На сьогоднішній день робота капелана є вкрай необхідною, оскільки серед воїнів ЗСУ дуже поширене внутрішнє хвилювання, страхи, фобії. Після перших обстрілів ми побачили як реагує кожен солдат, чи потрібна йому допомога, чи готовий він до реальної війни. Основне завдання капелана слідкувати за тим, щоб військовий не перейшов людську грань. Є моменти, коли доводиться жорстоко поводитись з ворогом, але після цього головне – донести військовому, що він має залишатися людиною. Зробити все можливе, щоб злість не перейшла на його оточення та родину, не стала частиною життя. Є велика загроза, що у війні можна втратити людське обличчя. Найпотужніша війна починається коли людина повертається в мирне життя, адже будь-яка війна закінчиться, але людина з неї може не повернутися у психологічному плані. Тому моє завдання спілкуватися з бійцями задля попередження страшних наслідків війни у їх свідомості. Іноді помолитися разом, іноді вислухати, іноді помовчати…»

В умовах війни, бійці найбільше потребують освячених хрестиків та іконок, які можна покласти в бронежилет. На війні немає атеїстів, вони моляться і вірять в перемогу. Часто бійці мають бажання сповідатися і кожен з них знає, що сказане під час сповіді залишиться тільки між ними і священником. Але якщо інформація стосується, наприклад, державної зради, тоді капелан змушений сповістити  про це відповідні органи.

 «Якщо раніше у солдат були проблеми пов’язані із сумом за домівкою, рідними, коханими, або залежністю від віртуальних захоплень, то сьогодні з’являються питання пов’язані з профілактикою вживання алкоголю та наркотичних препаратів. Ми намагаємося упередити такі явища, провести профілактичні бесіди, донести неможливість такого під час війни, необхідність відкинути всі ці пороки і займатися своєю священною справою», – пояснює Отець Меркурій.

Згідно з Постановою Священного Синоду від 21 березня 2022 р. «Про використання зброї», вперше в історії церкви капеланам дозволяється мати при собі легку зброю для самозахисту.

«Я думаю, що настали часи, коли і священник може воювати. Але мені б хотілося цього не робити. Згідно церковного уставу, якщо священник вб’є людину, то він на три роки позбавляється права звершувати божественну літургію. Навіть якщо це війна. У священнослужителя інша місія, але він повинен залишатися зі своїм народом у будь-які, навіть найтемніші часи, адже допомоги потребують не лише військові, а і мирні жителі, які шукають в церкві спокій і порятунок. Зараз прихожан стало набагато більше. В горі, страху і смутку люди просять у Бога захисту, моляться за воїнів, вірять в перемогу, заспокоюються».

Священники ПЦУ є одними з найстрашніших ворогів для окупантів, тому знаходяться в небезпеці. Отець Меркурій з цього приводу має непохитну позицію:

«Важкі часи породжують сильних людей. Сьогодні найстрашніший ворог не той, який наступає з росії, адже його ми бачимо, а той, який живе серед нас, готується радо зустрічати окупанта і готовий забрати життя свого ближнього. Вже вбито 5 священників ПЦУ, двоє знаходяться в полоні, що є порушенням Женевської конвенції. Один з них потрапив у ворожий полон коли їхав забирати тіла наших військових з поля бою…

Кожній людині страшно, але якщо Господь дав такий хрест, ми повинні його пронести. Всі священники у складні часи залишалися зі своїми прихожанами, були закатовані, замордовані, але не покинули свою паству. Я тут народився і мені нема куди тікати.

Після всього, що окупанти роблять на нашій землі, дуже важко зберегти духовну витримку і залишитися священником. Дивлячись в очі тим, хто готовий як Іуда продати свою Батьківщину, розумієш, що після війни будеш зовсім іншою людиною. Війна змінює, загартовує, міняє світогляд. Війна – це жорстокість, і в цій жорстокості ми маємо зберегти людяність. Бог не справедливий, він – милосердний, якби він був справедливий він би знищив цей світ ще з самого початку. Сьогодні він дає нам такі випробування, щоб ми переоцінили життя, навчилися цінувати буденні  речі та тих, хто поряд з нами».

Ірина ВОЛОШИНА.

Залишити коментар