«Нове життя» починається з гарячого обіду…

Дніпропетровська область сьогодні стала прихистком для тих людей, які змушені покинути домівки, де точаться запеклі бої. Більше всього постраждалих прибуває зі східних областей України. Важко впоратися із сотнями тисяч переселенців, та люди не тільки залишаються у обласному місті, а й їдуть до менших населених пунктів, де знаходять допомогу і підтримку. Нікополь також не залишається осторонь. У нашому місті зупинилися вже понад 4 тис. переселенців, і люди продовжують прибувати. Крім міської влади, ними опікуються також волонтери та благодійні організації, серед таких Нікопольський благодійний фонд «Нове життя».

Щодня приходять збирати пакунки для видачі гуманітарної допомоги волонтери Юлія та Тетяна. Роботи багато, адже лише на днях за підтримки Mennonite Central Committee – MCC завезли продукти та речі першої необхідності. Для тих родин, у кого є малеча – дитяче харчування, підгузки, побутова хімія тощо.

Стандартний продуктовий набір для родини

Вікторія, переселенка з Луганської області, не стримує сліз:
– Наше місто районного значення Привілля знаходиться у Луганській області, неподалік Рубіжного, де і зараз точаться запеклі бої. 1,5 місяці змушені були просидіти у підвалі, обстріли та бомбардування не зупинялися ні вдень, ні вночі. Не було світла, бо лінії електропостачання пошкодили, їжу неможливо було готувати навіть на вогнищі, адже ракети безперервно літали прямо над хатою. А коли через відсутність енергії зупинилися насоси дренажної системи, підвали почало затоплювати ґрунтовими водами, і нам доводилося сидіти у воді та час від часу вичерпувати її підручними засобами, і це тоді, як питної води не було зовсім. Було так страшно. Бомбили просто нещадно! Боляче навіть згадувати про це. Тому, щойно видалася можливість евакуюватися, ми виїхали на машині зі своїми знайомими. Для евакуації надавали і безкоштовні автобуси, та ними їхати також небезпечно, бо бомблять, не дотримуючись режиму тиші. У тому, у чому були, та без будь-яких необхідних речей покинули рідну домівку. Більшість родичів, що з нами виїхали, захотіли залишитися у Дніпрі, ми ж вирішили приїхати до Нікополя, бо тут є рідні, хоча у цьому місті я вперше. Квартиру знімаємо. Житло нам пропонували з підселенням, та з маленькою дитиною не хочеться нікого обтяжувати.
 Вже отримали статус переселенців, оформлюємо всі документи. Я не перший раз приходжу до фонду за гуманітарною допомогою. Тут дуже хороший продуктовий набір. Минулого разу, крім стандартного щедрого пакету з продуктами, навіть ціла курка з яйцями були. У мене синочок 1 рік і 9 місяців, для нього додатково дають дитяче харчування та підгузки, причому саме такі, як потрібно. Нам був дуже потрібний дитячий візочок. Свого не змогли забрати, а з сином важко пересуватися містом у справах, ще й щодня доведеться відвідувати лікарню. З цим також допомогли.
 Що планую робити далі? Сподіваюся, що зможемо повернутися у рідне місто, хоча наша територія зазнала катастрофічних руйнувань. Дуже хочеться додому.

Та у фонді допомагають не лише з харчами. Можна прийняти гарячий душ, отримати чистий одяг. Доводилося співробітникам навіть допомагати людям з оформленням документів, возити хворих до лікарні у інше місто та діставати потрібні ліки. Опікується організація утриманням двох Будинків милосердя – чоловічим та жіночим, де постійно проживають декілька десятків людей. Співробітники фонду до кожної людини, яка звертається по допомогу, намагаються застосовувати індивідуальний підхід. Вивчають потреби тих, хто опинився у скрутному становищі, аналізують свої можливості та не зупиняються перед будь-якими складнощами, що виникають.

У графік буденної роботи входить приготування та видача гарячих обідів. Щодня вдається нагодувати близько 100 людей. Свіжим хлібом забезпечує Нікопольський хлібокомбінат. До їдальні закладу приходять як постійні відвідувачі, так і випадкові, від тарілки гарячого супу нікому немає відмови.

При фонді працює швейний цех. За мирного життя він був створений для того, щоб жінки, які опинилися у складних життєвих обставинах, змогли опанувати нову професію, яка допоможе заробляти на життя. Та сьогодні вже вправні швачки тут виготовляють якісну амуніцію для наших військових. Шиють надійні плитоноски для бронежилетів, зручні сумки для медикаментів і тактичні розгрузки. Майстрині виконують колективну роботу, бо кожна відповідає за свій елемент у складному виробі. Найменшій деталі та процесу: від розкрою до презентації, приділяють багато уваги, намагаються все зробити якомога краще та з найякісніших матеріалів. Є чим пишатися, адже вправній та професійній роботі нікопольських майстринь можуть позаздрити шевці найкращих модних домів. Захисний одяг, пошитий з душею та турботою – найкращий оберіг для нашого воїна на небезпечному фронті.

Розкроїти спецодяг – задача складна, але посильна

Така розгрузка – справжня помічниця для кожного воїна

Робота Ольги Орлової та Ольги Позняховської (зліва направо) – допомагати людям

Ольга Орлова, співробітниця фонду:

До війни на постійній основі у нас працював дитячий центр: проводили цікаві заняття, майстер-класи, розважально-пізнавальні заходи, влаштовували свята. Робота з дітьми мені дуже подобається. Сьогодні приміщення відведено під сортувальний пункт для гуманітарних наборів. Та про дітей не забуваємо. До свят збираємо подаруночки зі смаколиками для маленьких нікопольців з родин, що потребують підтримки, та переселенців з інших міст України.

Тим, хто змушений був покинути свої домівки, наш фонд допомагає ще з 2014 року. Всі жителі модульного містечка в Нікополі стали нашими добрими знайомими за ці роки. Та з 24 лютого людей додалося в рази, але наш колектив справляється з усіма навантаженнями, завдячуючи нашим партнерам та волонтерам, що самовіддано допомагають щодня, і навіть беруть відпустки на основній роботі, щоб безкоштовно працювати тут. З наших співробітників ніхто не поїхав з міста у зв’язку з війною, бо кожен розуміє, що людям потрібна наша допомога.

 

Оксана ЛИМАР.

Залишити коментар